Собор преподобних отців Києво-Печерських, що в дальніх печерах спочивають

Собор преподобних отців Києво-Печерських, що в дальніх печерах спочивають

Празднование 10 вересня

Колиска чернечого життя Київського Православ’я, Києво-Печерська лавра, заснована 1051 році преподобними Антонієм і Феодосієм Печерськими, поширювала сяйво великих духовних подвигів по всій землі Київської Русі. Ченці Києво-Печерського монастиря стали першими трудівниками білоруського та українського чернечого подвижництва. Їх молитовні подвиги надихнули наступні покоління на великі духовні труди.

Ця обитель, за словами Києво-Печерського Патерика, була поставлена «сльозами, постом, молитвою, чуванням». Преподобний Антоній, говорить один з авторів Патерика, «не мав ні золота, ні срібла, але придбав все сльозами і постом». В бутність ігуменом преподобного Феодосія лавра жила милостинею, яку в достатку отримувала від князя і від мирян, залучуваних благочестям і святістю життя чернечої громади.

Прийнявши монастир на своє піклування з благословення преподобного Антонія, преподобний Феодосій посилив у ньому стриманість, «велике пощіння і молитву зі сльозами»; коли ж число братії перевищила 100 осіб, він став шукати підходящий монастирський устав для улаштування внутрішнього життя монастиря. Преподобний Феодосій обрав Студійський статут, який надалі був запозичений у Києво-Печерській лаври іншими монастирями Київського Православ’я.

В умовах суворої монастирського життя і щоденних аскетичних подвигів ченці Києво-Печерської обителі, як «світила, сяяли на Київської Русі». «Одні були міцні пісники, інші подвизались в недосипанні, інші на земних поклонах; інші постили по дню і по два, інші їли хліб з водою, інші одну варену зелень або одну сиру», – свідчить Києво-Печерський Патерик.

Велика увага приділялася в обителі слухняності: «Менші підкорювалися старшим і не сміли говорити перед ними; але все робили з покірністю і з великим послухом».

В обителі панувала істинно християнська любов у стосунках між братією. В Патерику особливо наголошується взаємна турбота ченців один про одного, піклування про молодших з боку старших насельників, які «навчали менших і втішали як дітей любимих. Якщо брат впадав в яке-небудь гріх, інші втішали його і, по великій любові своєї, єпітимію розділяли троє або четверо … Якщо який-небудь брат йшов з монастиря, усі брати сильно засмучувалися про те; посилали за ним і, закликавши його до монастиря, йшли до ігумена, кланялися, просили за нього і брали в монастир з радістю. Такі-то були люблячі, стримані пістники», – розповідає в своїх трудах чернець Києво-Печерської обителі прп. Нестор Літописець.

Живучи милостинею світу, монастир і сам прагнув допомагати від своїх надлишків потребуючим: голодним і незаможним людям. Неподалік від Києво-Печерської лаври преподобним Феодосієм був побудований будинок для жебраків і хворих, яким надавалася всебічна допомога. Щосуботи монастир відправляв в місто віз хліба, призначеного для ув’язнених, що відбували покарання в Київських в’язницях. Бували випадки, коли милостиня надавалася навіть розбійникам, спійманим на спробі пограбування монастиря, проти яких в дусі великої християнської любові не порушувалася ніякого переслідування.

З усіх аскетичних подвигів особливе поширення серед ченців Києво-Печерської лаври отримало самітництво – затвор. Зазнаючи великі спокуси, подвижники виходили з них переможцями завдяки найглибшій вірі, багатотерпеливості, безмежній вірності Богу, старанної безперервній молитві і суворому подвигу. Серед преподобних отців Києво-Печерських, які спочивають у Дальніх печерах, більше половини прославилися самітництвом-затвором і великим подвигом посту. У число цих преподобних отців входять ченці, які здійснювали свій духовний подвиг в різні періоди часу – з XI по XV століття. Про кожного з них не збереглося докладних житійних відомостей, за винятком імені, часу несення подвигів і вказівки про те, на якій стежки той чи інший чернець ніс духовні труди і подвиги.

Крім святих отців давнього часу, у Дальніх печерах спочивають: Святитель Павло, митрополит Тобольський (+1770), святитель Філарет, митрополит Київський (+1857) та святитель Володимир, митрополит Київський (+1918).

Загалом у Дальніх печерах спочивають мощі 51-го святого та святі мироточиві голови.

Тропар собору преподобних отців Києво-Печерських, що в дальніх печерах спочивають, глас 4

Мислене сонце і світлий місяць, / перших ченців Києво-Печерських, / зі всім собором преподобних сьогодні шануємо, / бо вони церковне поле освітляючи, / світло дають тим, хто в темряві страстей покутує, / і молитвами своїми подають від Христа Бога допомогу в усіх бідах, / і благають, щоб спаслися души наші.

Тропарь преподобных отцов Киево-Печерских, глас 4

Мысленное солнце и светлую луну,/ первоначальных Киево-Печерских,/ со всем собором преподобных днесь почтим,/ тии бо, церковную твердь озаряюще,/ просвещают во тьме страстей бедствующих,/ и подают от Христа Бога молитвами своими помощь во всех скорбех,// и душам нашим просят избавления.

Кондак собору преподобних отців Києво-Печерських, що в дальніх печерах спочивають, глас 8

Обрані від усіх родів угодники Божі, / святі преподобні отці Києво-Печерські, / на горах чеснотами просіяли, / земля не сховала вас, / але відкрилося вам Небо і оселі райські. / Тому співаємо ми прославу Богу, що вас прославив, / у день пам’яті вашої приносимо. / Ви ж, маючи відвагу до Господа, / від усіх бід позбавте нас молитвами своїми, бо собор ваш шануємо гідно, / бо є ви молитовники і оборонці наші перед Богом.

Кондак преподобных отцов Киево-Печерских, глас 8

Избраннии от всех родов угодницы Божии,/ святии преподобнии Киево-Печерстии,/ на сих горах добродетельми просиявшии,/ вас земля не потаила есть,/ но Небо отверзеся вам и райское селение./ Темже мы похвальныя песни Богу, прославльшему вас,/ в памяти вашей приносим;/ вы же, яко имущии дерзновение,/ ваш собор почитающих от всех бед молитвами вашими заступайте,// яко заступницы наши и к Богу ходатаи.